Психологічна просвіта (педагоги, батьки). Практичний психолог ЗДО № 1 "Пролісок" Піх О.О.
2 квітня - День поширення інформації про аутизм
Діти із РАС– які вони? Або що ви знаєте про аутизм?
Поруч із нами ростуть особливі діти: вони грають з предметами не так, як більшість, вони радіють іншому. Для них не існує норм і правил, звичних для нас, їм незрозуміло і нецікаво те, що роблять інші дівчатка та хлопчики. У них свій, закритий для сторонніх світ, але їм дуже потрібна наша допомога, підтримка і розуміння.
Аутизм (розлади аутистичного спектру (РАС) – це стан, який виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку і характеризується вродженим та всебічним дефіцитом соціальної взаємодії та спілкування. Його неможливо вилікувати, проте з часом можна скоригувати і адаптувати людину до соціального життя.
Розлади аутистичного спектру починаються у дитинстві, проте зберігаються у підлітковому і дорослому віці. У більшості випадків ці стани проявляються у перші 5 років життя.
Люди з аутизмом можуть бути надзвичайно обдарованими, проте їм потрібно набагато більше часу, щоб навчитися чомусь дуже простому.
На що батькам потрібно звернути увагу:
1.Порушення мови
Частина дітей не розмовляють зовсім, інші відстають від своїх однолітків у мовному розвитку. У віці до 12 місяців не агукають, не виявляють активно радості при наближенні мами або когось із близьких; видають одні й ті ж звуки, в 2 роки у них вкрай бідний словниковий запас (близько 15 слів), до 3 років вони майже не здатні комбінувати слова. Такі діти часто повторюють почуті десь слова і фрази, придумують власні слова (неологізми) і не користуються мовою для спілкування.
2. Відсутність емоційного контакту з людьми
В першу чергу – з батьками. Малюки не дивляться людям в очі, не тягнуться до батьків на руки, не посміхаються, часто чинять опір спробам взяти їх на руки, приголубити. Вони не відрізняють батьків від інших людей, не помічають, що до них хтось звертається.
3. Усамітнення
Дитина з РАС відчуває сильний дискомфорт серед інших людей, а з часом – тривогу. Вони не завжди грають з однолітками, не розуміють емоцій інших людей і тому віддають перевагу усамітненню, яке захищає їх від сильних переживань з приводу складнощів спілкування.
4. Напади агресії
Будь-яка невдача може викликати у дитини спалах гніву, спровокувати істерику, фізичну атаку. Агресія у дітей з РАС може бути спрямована на інших і на самих себе, останнє зафіксовано у 30% хворих.
5. Слабкий інтерес до іграшок
Наприклад, дитина не катає машинку, а годинами крутить її колесо. Інший варіант – прихильність тільки до однієї іграшки або її частини, до одних і тих же дрібних предметів.
6. Стереотипність поведінки, страх змін
Діти з РАС схильні здійснювати одні й ті ж дії протягом довгого часу: повторювати одне і те ж слово, бігати по колу, розгойдуватися з боку в бік, дивитися на обертові об'єкти, вертіти щось тощо.
21 БЕРЕЗНЯ — ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЛЮДЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ ДАУНА.
Колектив ЗДО 1 «Пролісок» м.Хмільника приєднався до міжнародної акції «LOTS OF SOCKS» на підтримку людей із синдромом Дауна. #lotsofsocks
СИНДРОМ ДАУНА: ЯКИХ СТЕРЕОТИПІВ ВАРТО ПОЗБУТИСЯ?
Важко знайти людину, яка б не чула про синдром Дауна. І, швидше за все, ви хоча б раз у житті зустрічали людину, яка має цей синдром. Проте міфів та стереотипів навколо цього стану все ще багато. З’ясуємо, що з того, що ви знаєте правда, а що — міф?
Що таке синдром Дауна?
Більшість людей має 23 пари хромосом (всього 46) — половину від батька, половину — від матері. Проте у випадку синдрому Дауна людина має додаткову копію 21-ї хромосоми. Тобто загалом — 47 хромосом. В організмі все взаємопов’язано, і поява додаткового генетичного матеріалу впливає на всі біологічні процеси. Так, у людини з’являються певні особливості, характерні для синдрому Дауна.
Наприклад:
→ слабкий м’язовий тонус;
→ коротка шия;
→ такі люди часто дуже гнучкі;
→ специфічний мигдалеподібний розріз очей;
→ уповільнення процесів росту тощо.
Також люди із синдромом Дауна мають вищий ризик розвитку деяких захворювань. Серед них:
→ вроджена вада серця;
→ проблеми з диханням і слухом;
→ проблеми зі щитоподібною залозою;
→ дитяча лейкемія та інші.
Важливо розуміти, що «вищі ризики» зовсім не означають, що людина із синдромом Дауна обов’язково матиме ці хвороби. До того ж більшість із цих станів успішно лікуються.
Синдром Дауна та когнітивні здібності
Напевно, найпопулярніший та найнебезпечніший стереотип щодо синдрому Дауна стосується когнітивних здібностей. У людей із синдромом дійсно спостерігається затримка когнітивного розвитку та проблеми з пам’яттю. Проте ця затримка, як правило, є незначною або помірною. Люди із синдромом Дауна можуть вчитися, працювати, мати друзів та хобі. Серйозні когнітивні порушення рідко асоціюються із синдромом Дауна.
Міф про вічну життєрадісність
Є розповсюджений стереотип, що люди із синдромом Дауна майже ніколи не сумують та не гніваються. Можливо, ви бачили як часто в медіа та соціальних мережах таких дітей називають «сонячними». Частка правди в цьому є — такі люди дійсно не є агресивними. Проте, як і всі інші люди, вони переживають весь спектр емоцій — гнів, сум, відчай, образу, радість тощо. Тому не варто вважати, що ви не можете образити чи розсердити людину із синдромом Дауна.
Чи потребують діти із синдромом Дауна окремих навчальних програм або шкіл/класів?
Ні, це не так. Діти із синдромом Дауна чудово вчаться та взаємодіють з іншими дітьми в загальноосвітніх школах. Звичайно, у деяких випадках може знадобитись підтримка тьютора/ки (наставника/ці). Є випадки, коли люди із синдромом Дауна завершують коледжі та університети.
Чи дійсно люди із синдромом Дауна рано помирають?
З розвитком медицини середня тривалість життя людини із синдромом Дауна тепер становить 60 років. Проте ще 40 років тому вона становила 25 років.
Те, як буде розвиватися дитина із синдромом Дауна, залежить від усвідомленості та рівня підтримки батьків і суспільства. Будьте свідомими та уважними до людей, які мають такий стан. Прийняття в суспільстві та підтримка — це запорука того, що люди із синдромом зможуть жити повноцінне життя.
16 листопада - Міжнародний день толерантності
Толерантність — це мистецтво жити з іншими людьми та з іншими ідеями. (Кофі Аннан)
Поняття «толерантність» у різних мовах відрізняється смисловими відтінками: в англійській мові – «готовність і здатність без протесту сприймати особистість або річ»; у французькій – «повага свободи іншого, його способу мислення, поведінки, політичних та релігійних поглядів» у китайській – «уміння дозволяти, допускати, проявляти великодушність до інших»; у персидській – «терпіння, терпимість, стійкість, готовність до примирення».
Поведінка педагога, який визнає рівність у спілкуванні, визнає право дитини на свої думки та погляди, відмовляється від домінування й насильства, називається толерантною.
Бути толерантним означає бути великодушним щодо інших, зокрема дітей, поважати їхні права, визнавати право дитини бути інакшою, сприймати її такою, яка вона є. Вміти поставити себе на її місце, співпрацювати з нею на засадах партнерства.
Настановлення на гідне сприйняття дитини – велика сила. Щоб забути про недоліки дитини, бачити тільки перспективу її морального розвитку, слід не тільки опиратися на цей принцип, а й шукати, мислити, знаходити спеціальні прийоми.
Ставлення до дитини, як до особистості – це здатність та вміння педагога поставити себе на місце вихованця, відчути його стан та почуття. Спостерігаючи за дорослими, дитина намагається пізнати та вивчити сама себе. Ставлення дорослого до неї, до її особистості, визначає її свідоме ставлення до самої себе. Необхідно пам’ятати, що схвалення, заохочення добрих вчинків сприяють розвитку позитивної самооцінки. Схвалюйте кожне зусилля, кожен успіх дитини, а не лише кінцевий результат.
Толерантність – це прийняття та повага до чужого вибору, особливостей, думок. Не варто плутати толерантність із поступкою, поблажливістю, відмовою від своїх переконань, байдужістю. Це відкритість до світу та людей, усвідомлення різноманітності навколишнього світу та його унікальності. Толерантність є ознакою впевненості у собі та усвідомленні надійності власних морально-етично-громадянських позицій.
Відсутність толерантності породжує ненависть. Ненависть веде до недовіри. Недовіра тягне за собою віддаленість людей один від одного: самотність і відчуження.
Я помітив, що тільки нерозумні люди хочуть, щоб усі були однакові. Розумні раді з того, що є день і ніч, літо та зима, молоді й старі, що є метелики та птахи, різнобарвні квіти й різного кольору очі, що є дівчатка й хлопчики. А хто не любить думати, того різноманіття, що змушує думку працювати, дратує. (Януш Корчак)
У ЗДО №1 "Пролісок" практичним психологом Піх О.О. до Міжнародного дня толерантності (16 листопада) був проведений тренінг з педагогами під назвою "Засвіти вогник толерантності" (мета:поглибити знання педагогів про поняття «толерантність», «толерантна особистість»; визначити межі своєї толерантності; створити умови для мотивації толерантності в педагогів; розвивати професійну самосвідомість педагогів;гармонізувати взаємини в колективі).
13 листопада - Всесвітній день 
Д о б р е с л о в о
В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п'ять років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти й танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров'яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: "Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота".
Оля їла мед у стільниках і солодке коров'яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало - дівчинка вже ледве вставала з ліжка.
Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав:
- Чогось їй не вистачає. А чого - і сам не можу зрозуміти. Раптом відчинились двері і в хату ввійшла прабабуся Олі - столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її.
Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала:
- Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров'ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці - щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові.
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.
- Ось чого не вистачало Олі,- сказав дід Опанас.- Доброго слова. (В.Сухомлинський)